Чому зараз говорити про Євгена Маланюка? Не тільки тому, що буквально днями виповнилося 55 років з дня його смерті, й не лише, бо він був одним із чільних поетів української еміграції. Маланюк є важливою постаттю в традиції української тривкості: він брав участь у збройній боротьбі 1917-20 років, а потім не полишав боротьби в царині культури. Вимріював українську державу, коли до перемоги було ще так далеко. Чи ж не захоплюють нас ті, хто за далеко гірших обставин не тратить віри?

Але в фокусі лекції не лише творча біографія Євгена Маланюка, а й специфічний епізод української літературної дискусії 1925-28 років, до якої Маланюк долучився з-за кордону «Посланієм» до підрадянських письменників. Цей текст, який чітко апелює до сатиричного пафосу поеми Шевченка, добряче в’їв «пролетарських» літераторів та літературних чиновників. Наївний та запальний Сосюра був швидким на «Відповідь». А Тичина що ж? Тичині дісталося не лише від Маланюка, але й від Олеся. Про справедливі й несправедливі письменницькі обрáзи й поговоримо.